September 11th, 2013

Смоктуновский посмотрел мое кино, сказал «какой ужас» и ушел с середины показа.



9-го сентября ознаменовался  ажиотажем вокруг курского драматического театра. Все дело в том, что Курск встречал Ивана Охлобыстина с интерактивным моноспектаклем.

Сам спектакль с названием «Духовные беседы» представляет собой монолог Ивана с последующим вовлечением в него зрителей, находящихся в зале. Актер заявил, что ответит на все интересующие людей вопросы, даже самые пикантные.
- Самое главное, что может позволить себе человек, выходя на сцену – это полностью отдаться аудитории, — говорит Иван со сцены. — Быть искренним насколько это возможно, не лукавить. Где конфуз — там конфуз. Если Вы зададите мне вопрос, который введет меня в конфузное состояние, я дико смущусь, но я на него отвечу.
Так и происходит.  Например, зрители поинтересовались, вкусным ли был учебник по русскому языку, который когда-то был скормлен будущему актеру его же собственным отцом:
- Я помню, что весь не съел. Мне обложку не давали, хотя отец настаивал. Он был человек спокойный, но взрывной. Где-то не надо было переходить рамки. Я это понимал, и понимал, что лучше сожрать все что дают. Ел бы я его с кетчупом, но кетчупа тогда не было – томаты «Кубаночка».
Collapse )
promo lupersolski february 2, 2013 11:50 9
Buy for 30 tokens
Когда-то Жорж Санд, говоря о противоречивой натуре своего соотечественника, очень точно подметила: «Никогда это сердце не испытывало жара благородного деяния, никогда честная мысль не проходила через эту трудолюбивую голову. Он — такая редкостная чудовищность, что род человеческий,…

Її смерть

Оригинал взят у reznichenko_d в Її смерть


Це моя подружка Тома, Тамара, Тамара Шевчук. Три дні назад я зустрів її ввечері, з келихом та цигаркою, хоча, на моїй пам'яті, вона не пила і не палила ніколи. Тома сказала, що сьогодні була в лікарів, і лікарі залишили їй максимум три роки. Вона посміхалася, і плакала.

...Томочка, я знаю, що ти не просила мене про це повідомляти на весь світ. Вибач. Цей пост - моя власна ініціатива, і якщо ти образишся, я зрозумію. Просто я три дні ходжу розчавлений, не можу як слід працювати, не знаю, що думати, як допомогти. Я ж нічого не вмію, крім як писати пости. Сьогодні ти видалила свої акаунти у "вконтакті" та "фейсбуці". Не береш слухавку. Багато твоїх друзів розхвилювалися. Я не знаю, кому ти розказала про своє горе, але явно не всім. Томочка, вибач, що, можливо, здалося, наче я поверхово сприйняв твою звістку, і, як друг, не приділив тобі уваги ці дні. Просто я не знаю, як говорити з вісімнадцятирічною дівчиною, що отримала звістку про власну смерть. Мені ніяково і страшно. ...

Тома ніби створена, щоб довести - цей світ паскудний, ніякої справедливості в ньому нема. Вона сирота з дитбудинку. Її всиновила родина українських емігрантів з Аргентини, у неї безліч братів та сестер, таких же прийомних. Вона виросла там, в Південній Америці, але повернулася в Україну, тут поступила в Художню академію. Вона художниця. Намагається отримати дозвіл на опіку над молодшим братом, який теж перебрався в Україну. Вона живе по зйомним хатам, підробляє прибиральницею (заробляє собі на інсулін - у неї діабет, спричинений помилкою лікарів і неправильним лікуванням), у вільний час розмальовує сиротинці і дитячі лікарні, бере участь у різноманітних патріотичних та благодійних ініціативах, займається із сиротами.

Вона майже не спить, а якщо спить, то напівсидячки. Кілька років тому вона випала з вікна, і дуже пошкодила спину. Пережила не одну важку операцію, має кілька штучних хребців, живе з морфієм. Лікарі сказали, що біль буде підсилюватися. Рано чи пізно серце не витримає. Три роки максимум, сказали вони.

І ось всі ці дні я думаю: якби я дізнався, що невдовзі помру, чого б я хотів?.. Сьогодні зрозумів: я хотів би, щоб мені дали грошей, вільний час, і залишили у спокої. Не лізли в душу, не дивилися розгубленими жалісливими очима. Смерть - дуже самотня штука.

Люди, я знаю, ви втомилися від інтернет-жебрацтва. Знаю, що безліч хворих дітей чекають на операції, безліч ув'язнених побратимів потребують допомоги, а тут якась Тома, у якої попереду ще пару років героїнового напівсну. Я не збираю гроші їй на операцію. Операція (навіть не операція, а медичний експеримент, що ніколи раніше не робився, і не дає жодних гарантій) коштує 200 000 євро. Будемо правдиві, це - фантастична сума, яку ніяк не наскребти.

Минулого року у цьому блозі я започаткував благодійну ініціативу "Українці своїх не кидають", аби зібрати продуктові передачи в'язню мовного майдану Віталіку Грузинову (Ведмедю). Тепер закликаю - скиньмося Томі.

Три дні назад, з келихом, цигаркою, із заплаканими очима, вона казала, що незабаром піде в невизначено-довгу академвідпустку, бо навіщо тепер диплом. Сказала, що хоче пожити вільно, спробувати те, чого ще не встигла, а потім померти під ножем хірурга.


Друзі, я не знаю, чого може хотіти юна дівчина, але давайте їй це подаруємо.

Рахунок той же:
5211 5374 2382 0393 ("Приватбанк")
Для тих, хто за кордоном - Paypal: reznic@ukr.net
Хто в Києві, може набрати мене особисто - 050 665 96 06, і передати внесок.

Я знаю, ви спроможні допомогти хорошій людині, ви це вже довели. Допоможіть і зараз, дуже прошу.